|
Зелене листя падає під ноги,
складаєш у букет бузковий цвіт.
Позаду пройдені стежки-дороги,
попереду високий ще політ,
і згадувати пізно вже тривоги
й не варто рахувати скільки літ.
Твоя стежина-вишивка барвиста,
у ній безсонні ночі і погожі дні.
Твоя душа – мов пісня золотиста,
у ній надія й мрії золоті,
твоє життя – то чаша недопита,
любові й щастя ще на довгі дні.
Та серце смуток огортає
і гірко так воно щемить.
Не за роки, що пролітають
і не за дні, що не прожить,
одна лиш мати тільки знає,
як важко сина відпустить.
Коли постукає в віконце
промінчик сонця золотий,
то горнeться до твого серця
із чужини синочок твій,
й сльозами щастя ти всміхнешся
за те що є на світі він.
Коли на дворі непогода
і на душі також дощить,
молитва сина допоможе
тривогу й смуток пережить.
Бо тільки син відчути може,
як серце в матері болить.
Щаслива ти, що є у тебе
такі хороші два сини
і щастя більшого не треба,
лиш усміхали б ся вони,
ти прихилила би їм небо
і позбирала всі зірки.
Але сьогодні в тебе свято
і зорі, небо все твоє.
У тебе привітань багато,
тож ще одне моє прийми,
за все, що сказано невдало
мене ти строго не суди.
А я тобі бажаю нині
з роси чарівної краси,
від літечка наснаги й сили
від сонця ласки й теплоти.
Щоби волошки неба сині
в твоїх очах завжди цвіли.
І хай у скронях цвіт вишневий,
і хай п’янить медовий цвіт.
Лети ти жайворонком в небі,
хай буде легким твій політ.
Цвіти ти весняним розмаєм
в здоров’ї, в щасті ще 100 літ.
І хай роки твої рясніють
пташиним щебетом в душі,
в любові, в щасті і надії
веселкою всміхнуться дні.
Хай стеляться тобі під ноги
всі квіти чарівні землі.
| 