Завжди в тривозі, завжди з тобою.
***
Дитина каже перше слово – мамо,
тріпоче серце й завмира душа.
Найкраще слово і це слово – мама,
не віриться, що то вже мама я.
Це перше слово лине ніжно й щиро,
хоч сказане воно невміло ще.
Яке ж воно для мене дороге і миле,
тебе, дитино, я люблю понад усе.
Матусю люба, мамочко рідненька,
Зове мене дитина і сльоза.
В очах моїх бринить, та не гірка, а солоденька,
так, я вже мама і дитина ця моя.
І горнеться дитиночка до мене,
мої сльозинки личком ніжним витира.
І горнуть малі ручечки мене до себе,
маленькі ручки мене ніжно обніма.
Яке ж це щастя чути слово – мамо,
яка ж то радість як дитина є.
Колись і ми були малими діточками,
а зараз стали вже дорослими людьми.
І слово мама вже для нас є звичним,
ми часом забуваємо його.
І ним ми нехтуєм, для нас це незамітно,
для мами ж дорогим навічно є воно.
***
Все минає в житті, все проходить
і до берега хвиля знов б’є.
Наша юність за обрій відходить,
і її не зупинимо ми.
Наша молодість сумно зів’яла,
наша щастя уже відцвіло.
Губить листя верба кучерява,
шелестить тихо й сумно воно.
Все красиве і ніжне ми губим,
залишається спогадів мить.
Нашу юність в думках ми голубим,
наша пісня у мріях бринить.
Наші діти уже виростають,
як пташки вилітають з гнізда.
Нас батьків одиноко лишають,
їхня мрія висока й ясна.
Ми чекаєм їх в кожну хвилину,
доля наша батьківська така.
Виглядати й чекати дитину,
тихо плаче в розлуці душа.
Нам життя вже назад не вернути,
сиві скроні свої не сховати.
Нашу молодість нам не забути,
нам лишається тільки зітхати.
***
Каже мама: «Спи, синочку»,
просить мама: -«не пустуй.
Пригорнися ти до мене,
обніми і поцілуй».
Моє сонечко ти ясне,
моя зірочка нічна.
Наймиліше в цілім світі,
Ти, кровиночко моя.
Хай тобі, мій дорогенький,
кольорові сняться сни.
І життя хай кольорове
принесуть тобі вони.
Я люблю тебе, синочку,
я тобою лиш живу.
Віддаю тобі я душу,
ласку й ніжність всю свою.
***
Мамо, мамочко моя, матусю,
я до тебе з ніжністю горнуся.
І куди б не завела життя стежина,
я до тебе завжди повернуся.
Ти мене учила чесно жити,
із любов’ю по землі святій ходити.
У молитві Господа хвалити,
людям помагати, їх любити.
Як прийшла пора мені рушати,
світ новий й нове життя пізнати.
Ніч і день молилась ти за мене,
тільки ти уміла так чекати.
Скільки б, мамо, я не перейшла доріг,
та вернуся я на рідний твій поріг.
Обніму, торкнуся рук твоїх,
низька поклонюся аж до ніг.
І лише тепер я зрозуміла,
що тебе любити я не вміла.
Від страждань, від гіркоти розлуки,
вберегти тебе я не зуміла.
Я тримаю у руці твої шерсткі долоні,
з ніжністю цілую сиві твої скроні.
Ранки у сльозах, ночі у тривозі,
ти пробач, матусю, своїй доні
***
Як весною зацвіте під вікном барвінок,
перша капає сльоза з березових гілок.
Ожива в душі журба у моєї неньки,
звідкілля вас виглядати, діточки рідненькі.
Я сплету вінок для мами з барвінку і м’яти,
і на крилах я полину до рідної хати.
До матусі дорогої я завжди спішу,
Любов щиру і повагу в серці я несу.
Барвінковим зацвіту голубим намистом,
берізкою зашумлю у садочку тихо.
Із любові рушничок буду вишивати
і тебе, матусенько, буду обнімати.
Материнська любов щира
як джерело б’ється .
А дитини любов мила,
як барвінок в’ється.
Любов матері й дитини
ні з чим незрівнянна.
Найцінніша, наймиліша,
свята й незбагненна.
***
Мати у шелесті листя
сумно так осінь встріча.
Мати в тривозі невістці
сина свого віддала.
Я прошепчу свої неньці:
«мила, прости ти мене.
Тільки чомусь в моїм серці
ще одна квітка цвіте».
Квітка любові й поваги
зігрієм, тебе, ми теплом.
Вклонимось низько у ноги:
«Благослови нас добром».
Рідна, кохана, матусю,
ти в цілім світі одна.
До тебе я досі горнуся,
ти найдорожча моя.
Срібляться вже інеєм коси
і зацвітає журба.
Просто син став вже дорослим
й маму свою покида.
***
Моя доня мені не всміхнулась,
жовта осінь у скроні прийшла.
Моя доля чомусь відвернулась,
і зосталась я зовсім одна.
Моя доня мене не обніме
і вночі не покличе мене.
На порозі мене не зустріне,
як я ніжно любила б тебе.
Як тебе я би ніжно плекала,
я би серце тобі віддала.
Білі коси твої заплітала б,
скромна, пишна, білявко моя.
Ми з тобою чомусь не зустрілись,
ти любов не пізнала мою.
Десь в житті ми якось проминулись,
та тебе я чекаю й зову.
Вітер вдалеч несе мою долю
і сивіють вже скроні мої.
Виглядаю, шукаю я доню
і сльозинка тече по щоці.
***
Моя мати рідненька, сизокрила голубко,
моя ніжна й єдина, як Тебе я люблю.
Ти мене залишила на порозі будинку,
на весь світ одиноку, на весь світ сироту.
Ти мене залишила і за мене забула,
як вночі я ридала, ти мене не почула.
Як Тебе я чекала, Ти не знала про це,
як мені було важко, не сказала слівце.
Сирота я, сирітка в цьому білому світі,
одинока лебідка, ніжний батько то вітер.
А матуся рідненька, то темненькая нічка,
в темноті одинока лиш одна я сирітка.
Свою долю сирітську тихо я перепрошу
і сльозами гіркими на весь світ заголошу.
Не лишай мене, мамо, свою милу дитину,
Обніми й приголуб ти свою сиротину.
Пробач мені, мамо, що йду я від тебе,
Прости мені рідна, що я так роблю.
Тривожно у тебе на серці за мене.
Й мені жаль лишати матусю свою.
Ще жаль мені того, що вже не вернути,
Дитинство і юність удаль відплили.
Як важко дитячі роки нам забути,
Щасливі й байдужі були в нас вони.
Сьогодні дорослими, мамо ми стали
І вже вирушати у світ нам пора.
Прощайте, роки, що кудись поспішали,
Прощай кароокая юність моя.
Матуся у слід лиш рукою змахнула
Й сльоза покотилася в неї гірка.
У світі дитина про неї забула,
У кожної матері доля така!
І тільки коли забіліють в нас скроні,
Коли у самих заболить нас душа
Тоді ми цілуєм материнські долоні
І матері серце знов ожива.
***
Тріпоче знов серце, клопочеться мати,
сьогодні щаслива вона.
Роботи багато, ще в хаті прибрати,
то ж їде додому дочка.
Як хочеться мамі зустріти дитину,
смачний зготувати обід.
А серце відстукує кожну хвилину,
не бачила ж доні «сто» літ.
Забула старенька, що має спочити,
вже ледве стоїть на ногах.
Спішить вона донечці двері відкрити,
виблискують сльози в очах.
То ж кожного з нас виглядає десь мати
і в кожного діти в нас є.
Спішімо ж додому матусю обняти,
допоки вона ще жиє.
Щаслива та мати, що вміє любити
дітей щирим серцем своїм.
Спішімо ж добро для матусі творити,
допоки
ми з вами жиєм.
