Рука моя пише, а серце диктує. Душа моя плаче, та хто її чує.

П`ятниця, 29.03.2024, 14:05

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Любіть природу | Реєстрація | Вхід

Любіть природу, а вона жива,

у неї теж є серце і душа.

 

***
Росте у полі струнка берізка,

красива, ніжна й чомусь сумна.

Додолу вітер гне її кіски,

так тихо, тихо плаче вона.

 

Кора її біла смугами вкрита,

чорними смугами смутку й журби.

Краса її пишна сльозами омита,

тихенько падають каплі роси.

 

І тільки вітер її обнімає

і ніжно пестить коси її.

Зелені коси він розплітає

і гне берізку аж до землі.

 

Вона з обіймів його виривається,

додолу гнеться і знов встає.

Вона забути його намагається,

та він спокою їй не дає.

 

Чом Бог не дав їй явора сокола,

чи брата клена, берізки сестри.

Було б до кого схилити голову

і цілий день гомоніли б вони.

 

Та тільки нічка зрадлива подружка

і лише осінь, як мачуха зла.

Крадуть безжально в берізоньки листя

і знову, знову берізка одна.

 

Не долюбила, не докохала

і не віддала ніжність свою.

Пишна краса на морозі зів’яла,

щастя розвіялось десь по степу.

 

 

***

Кленовий листок обірвався, летить,

душа його ніжно в тривозі тремтить.

Додолу він тихо на землю впаде,

краса його з часом в траві пропаде.

 

А він весною лиш розгорнувся,

до сонечка теплого ніжно тягнувся.

На вітрі холоднім легенько тремтів,

ніхто і не знав, як він жити хотів.

 

Як він за гілочку міцно тримався,

від вітру й дощу як міг, так ховався.

Бабине літо його прикривало,

нічка холодна його колисала.

 

Коротке життя його враз обірвалось,

за чорнії хмари сонце сховалось.

сумний, старий клен про листочок забув,

а той у ногах його тихо заснув.

 

Отак і життя наше стрімко несеться

не думаєм ми, що колись все минеться.

Що ми залишимо дітям від нас,

чи пам’ятатимуть люди про нас.

 

 

 ***

Плакала тихо плакуча верба

і сльози з росою злилися.

В глибокій задумі стояла вона,

а віти додолу хилилися.

 

Важко і гірко їй на душі,

сльозинки з листочка падають.

Сумно стоять одиноко одній,

віти про молодість згадують.

 

Шепчуться з хвилею віти верби,

купаються в теплій воді.

Чом же такі одинокі вони,

чом їхні думи сумні.

 

Чому така сумна доля її,

чом все життя вона плаче.

Журиться, гнеться верба до землі,

щастя і сонця не баче.

 

Віти мов коси верба розпустила

і вітер їх розплітає.

голову низько верба опустила,

листочки вода омиває.

 

 

 ***

Під моїм вікном, на моїм подвір’ї

і в літку, і в зимку сосна зеленіє.

Я питала мами, чому так буває,

Чому сосна свого листя не скидає.

 

І таку легенду я тоді почула,

її пам’ятаю й досі не забула.

Як була сосна зовсім молоденька,

вона полюбила собі соколонька.

 

Він до неї в гості прилітав щоднини,

приносив у дзьобі ягідки калини.

Про любов свою на весь світ співав,

сосна й сокіл пара, хто таке чував.

 

Та сосна раділа, віти розпускала,

від сонця і вітру сокола ховала.

Взяли злії люди сокола убили

невинную пару вони розлучили.

 

Сосна довго-довго плакала, ридала,

свого соколонька з неба виглядала.

Віти її ніжні мохом смутку вкрились

із її листочків голочки зробились.

 

Людей не злюбила, біль свій пам’ятає,

голками їх коле, коле й відганяє.

Потемніла врода її молода,

пропали задарма молоді літа.

 

Вона й досі свого сокола чекає

і тому ніколи спати не лягає.

Своїх голок болю й смутку не скидає,

вічну пісню-тугу кожну ніч співає.

 

 

 ***

Опадає жовтий лист,

берізка сумує.

Листопад в моїм саду

вальс легкий танцює.

 

Осінь з листям гомонить

про щось обережно.

Щебет пташечки бринить

сумно і тривожно.

 

Листопад в моїй душі

і на серці осінь.

І замітна вже на скронях

жовто-сива просінь.

 

Листопаде, почекай

зупинись на хвильку.

Хоч одну залиш в листочках

березову гілку.

 

Осінь стукає в вікно,

плаче небо слізно.

І життя як не було,

час біжить невпинно.

 

 

 ***

Нічка темненька на землю прийшла,

людей всіх тихенько приспала вона.

Зірочка перша на небі зійшла

і місяця-брата кличе вона.

 

Братику-місяцю в гості прийди,

сестричок-зірок з собою візьми.

Всіх нас в веселий таночок збери,

будем до ранку кружлятися ми.

 

А завтра знову ранок прийде,

місяць і зіроньки все пропаде.

Сонечко тепле проміння ясне

Ніжно на землю в гості пришле.

 

Будуть промінчики гратись в траві,

будуть вмиватися в теплій росі.

Ніжно купатись в прозорій воді,

ніжитись так наче діти малі.

 

І знов міняє день нічка свята

і так проходить все наше життя.

Молодість старість міняє сумна

й усьому цьому нема вороття.

 

 

 ***

На дворі дощ, гроза, негода

і тіні смутку у вікні.

В сльозах все небо і погода

зі мною плаче від душі.

 

Холодними губами вітер

цілує вікна тихо.

Безжально ломить ніжні віти,

немов віщує лихо.

 

Кружляє падолист у вальсі,

листочки мов сирітки.

Вони невільники у танці,

їх вкрав вітер в берізки.

 

Минеться дощ, негода стихне,

всміхнеться сонечку роса.

І за туманом вітер зникне,

в природи теж своя душа.

 

 

 ***

Осінь прийшла багряниста

у золотому вбранні.

Танець сумний з падолистом

подарувала мені.

 

Осінь у вальсі з журбою

і лебедина печаль.

Нас огортає з тобою

й стелиться смутку вуаль.

 

Вальс свій сумний дотанцюю

й осінь на мить я спиню.

Ніжність тобі подарую

 й на танго тебе запрошу.

 

Танго любові й кохання

і ніжний дотик руки.

Тихе між нами мовчання,

слів не потрібно, мовчи.

 

Тихе мовчання любові,

ніжності тиха печаль.

Єднає нас смуток з тобою,

осені смутку не жаль.

 

 

 ***

 Я покохала цю землю квітучу

за її щедрі ліси і поля.

Я полюбила цю ниву родючу

за її хліб, сінокіс, за жнива.

 

Хотіла б я бджілкою любою стати,

з квітами мову спільну знайти.

Клумби усі і сади облітати,

меду напитись, ще й людям нести.

 

А ще би я стала метеликом милим,

на квітах би я колисалась, спала.

Безжурно би тішилась сонечком щирим

і мною би тішилась мала дітвора.

 

Я би хотіла лелекою стати,

білим лелекою щастя й журби.

Високо у небі синім літати,

нести людям щастя і радість весни.

 

Та доля мені дала дар той єдиний,

найбільший і найбагатший в житті.

Дар народитись і бути Людиною,

цю землю любити і жити на ній.

Для діточок

Форма входу

Пошук

Календар

«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Ви пишите вірші?

Ви пишите вірші?
Всього відповідей: 53

Друзі сайту

Додатковий дохід

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0