Вірші Банак-Чак Галини

Заплаче душа, заридає від болю.
І в вічність полину я тихо з журбою…

***
Я прийшла у цей світ незамітно,
незамітно, напевне й піду.
Рушничок барвінковий розквітне
і прикриє стежину мою.

Хто я в цьому житті, я не знаю,
чи я значу для кого хоч щось.
Чим живу я і що відчуваю
І чи я розумію когось.

Та життя, мов струна обірветься
і нічого не зробимо ми.
Хоч душа моя в вічність несеться,
та до вас я повернусь сюди.

Буду в небі хмаринков літати,
може краплею буду дощу.
Ну а може промінчиком сонця
Я до Вас колись в гості прийду.

Зацвіту у саду я калиною,
незабуткою в полі зросту.
Вітром ніжним до рідних полину я,
їхній смуток і біль заберу.

Буду пташкою я щебетати,
буду голосом, кроком твоїм.
І метеликом пишним літати
по подвір’ячку ріднім своїм.

Так я хотіла би бути
з Вами мої дорогі.
Тільки, напевне, ці мрії
вже не здійсняться мої.

Стежка моя заростає,
хмарка летить десь за край.
Сонця промінчик згасає,
світе мій білий, прощай.

Пам’яті померлого брата
Я далеко, далеко від Вас
Відійшов назавжди в небуття.
Прикриває мене чорний хрест,
Не пускає холодна земля.

Ні, мене не шукайте Ви тут,
Бо зустрітись не можемо ми.
Голосів ваших рідних не чуть
І даремне так плачете ви.

Я стою біля ваших дверей,
Бережу ваші сни уночі.
І не виплакать всіх вам очей,
Не відчути моєї душі.

Я у кожному подиху вітру,
Який лине на ваше чоло.
Я у кожному голосі пташки,
Що сідає на ваше вікно.

Я у шелесті ніжних берізок,
У тремтінні трави й колоска.
Дорогенькі, не лийте так слізок,
Певне доля така вже моя.

Одиноко лежати в могилі,
Вам назустріч не підійти.
Не сказати ні слова дитині,
Не торкнутися ніжно щоки.

Я стою біля тебе, синочку,
Руку міцно стискаю твою.
Ти пробач за гірку цю розлуку
Й помолися за душу мою.

Доні ніжні ласкаві обійми
Пам’ятати я буду завжди.
Прощавайте, дорогі мої рідні,
Пам’ятайте про мене і ви.

Хресній мамі
Вмирає мати молода, а доня гірко плаче.
Чому ж то доленька така, чом так, а не інакше.

До кого я тепер прийду, до кого я прилину.
Хіба що квіти принесу до тебе на могилу.

Матусю, мила, дорога, не закривай ти очі.
Для тебе світла вже нема, а тільки довгі ночі.

До мене слово ще скажи, матусю дорогенька.
Мене хоч раз ще обніми кохана і рідненька.

Не дише мати і нічого не скаже вже до доні.
Лише в тумані дзвонять дзвони і б’ють в дитячі скроні.

Не плач, не плач, доню моя, не плач моя миленька.
Така вже доленька твоя, щоб ти була сумненька.

Тобі лишаю я скарби усі, які надбала.
Будь доброю ти між людьми і будь завжди ласкава.

Лишаю тобі доброту, лишаю серце щире.
А біль і смуток я беру з собою до могили.

Летять, летять вже журавлі, птахи журби і смутку.
Беруть на крилонька свої матусеньку-голубку.

І грудочки летять землі, могила виростає.
І рветься голос із душі, матусі вже немає…

***
Мамо, голубко моя сизокрила,
в світі для мене одна ти така.
Ніжна й привітна, хороша і мила,
хресная мама моя дорога.

Кожного дня ти мене виглядала,
а я врятувати тебе не змогла.
Любов й теплоту мені ти віддала,
чому ж ти так рано від мене пішла.

Ночі самотні, тривоги й страждання,
зникли ураз, закінчилось життя.
Вічні надії і вічне чекання,
вже огорнула сирая земля.

Змовкли пташки, заніміли тополі,
сонце не світить, не тече вже вода.
Серце стиснулось від муки і болю,
хресної мами вже більше нема.

Наче та квітка зів’яла ти рано,
згасла, мов зірка, мов ранкова роса.
Я ще не раз позову тебе мамо,
й зросить могилу солона сльоза.

Все що зосталось – висока могила,
холод німий й наче пустка душа.
Квіти в житті над усе ти любила
і квітами вкрита могила твоя.

Вітер журби тихо квіти колише,
Сивим туманом знов в’ється журба.
Тиша навколо, могила не душе,
тільки сльозами бринить знову роса.

Тільки лиш спогад і тихе мовчання,
сумно лежати тобі у землі.
Сльози розлуки і сльози прощання,
прийди ти до мене, матусю у сні.

***
Коли враз закриються очі мої
і сирітками лишуться діти мої.
На мою могилу коханий прийди
і квітів букет мені принеси.

Прощатися з Вами тяжко мені
і Вам не відчути моєї душі.
Не знаю, повірте, чому так все сталось,
життя моє так, як той цвіт обірвалось.

Долі шукала кращої я,
Дороги іншої я не знайшла.
Розпрощалася я з дорогими людьми
і чи пробачити зможете ви.

Боже, чи пробачать діти мені,
ночі самотні, сльози гіркі.
Простіть ви мені мої дорогенькі,
я вас так любила, синочки рідненькі.

Пробач і ти любий, що не змогла
твого зрозуміти такого життя.
Я вірила в тебе, чекала й не знала,
що доля тебе у мене украла.

Я буду лежати в сирії землі,
мене не обнімуть діти мої.
Благаю я вас дорогенькі, простіть
й дві свічки за душу мою засвітіть.

***
Я ще жию і я ще хочу жити,
я ще так мало від життя взяла.
По цій землі я хочу ще ходити,
та в інший світ стежина стелиться моя.

Я хочу слухати ще, як шепоче вітер,
як сяє відблисками вранішня роса.
Як сходить сонце й розквітають квіти,
усе це бачить прагне ще моя душа.

Життя моє у вирій відлітає,
останній день на світі я жию.
Остання мить, а далі що – не знаю,
в далеку вічність тихо я іду.

В далекий світ веде мене дорога,
скінчилось молоде моє життя.
Відходжу я від рідного порога,
хоч рано, та пора мені, пора…

***
Сину мій, я тебе покидаю,
наче птах тихо в вирій лечу.
Своє серце гаряче лишаю,
вільну думку тобі віддаю.

Що я можу тобі залишити,
грошей й золота в мене нема.
Я учила тебе чесно жити,
не цуратись любові й добра.

Сину мій, не сумуй ти за мною,
я у снах ще до тебе прийду.
Заспіваю тобі колискову
і молитву святу прошепчу.

Добрим ангелом буду для тебе,
буду поруч іти все життя.
Пам’ятай, любий сину, за мене
і хай пам’ять ця буде свята.

***
ЩИРО МОЛЮСЯ ЗА ВАС, ДІТОЧКИ…ВАС Я ЛЮБИЛА, ЛЮБІТЬ МЕНЕ Й ВИ...
У палаті тихо-тихо,
всі поснули вже давно.
Тільки я одна все плачу
й мовчки дивлюся в вікно.

Завтра, певне, день останній
мені Господь Бог дає.
Серцем лину я й душею
на подвір’ячко своє.

Я вклонюся вам низенько
рідна хата і поріг.
Не один раз поспішала
я до вас з своїх доріг.

Ще вклонюся Вам низенько,
милі сестри – подушки.
Не один раз ви втирали
мої гіркі сльозоньки.

Я цілую Вас, матусю,
татка ніжно обніму.
Ви простіть мені, рідненькі,
дуже, дуже Вас прошу.

Дякую я кожній квітці,
що колись садила я.
Обнімаю кожну гілку
плеканого деревця.

Ви своїми гілочками
моїх діток обніміть.
І своїми квіточками
серденько їх звеселіть.

Дякую Вам, щирі люди
За усе Ваше добро.
Дякую Вам злі сусіди
за сердечне Ваше зло.

Цілу нічку всіх прощаю,
як лиш вмію тільки я.
Тільки що тобі сказати,
Ти, дитиночко, моя.

Що сказати Вам, синочки,
як від Вас мені піти.
Залишаєтесь сирітки
Ви, як бідні голубки.

Милі ваші щирі очка
знаю теж тепер не сплять
Ваші уста солоденькі
тихо – тихо гомонять.

Ви, напевне, обнялися,
ніжно, ніжно, як завжди,
Ви ж такі в мене розумні,
Милі мої діточки.

Дякую я Вам, синочки,
що Ви в мене є.
І простіть за кожне слово
добре моє й зле.

Залишаю Вас, рідненькі
на опіку Божу,
Серцем Вас благословляю
на щасливу долю.

З Вами будуть назавжди
Ваші ангелята.
Тож в останнє Вас цілую,
ніжні рученята.

Я любила Вас синочки,
так, як лиш могла.
Лиш тужу, що дуже мало
Вам в житті дала.

Милий, любий мій коханий
теж мене прости
І в далекую дорогу
тихо відпусти.

Кожне гірке своє слово
я з собов беру
За одне лиш я благаю
і слізно прошу.

Бережи, шануй дітей,
серце їм віддай.
І ніколи ти над ними
руки не знімай.

Знаю, важко буде вам
тут самим лишатись.
Та буду я кожну нічку
до Вас повертатись.

І у снах вас обнімати
ніжити, любити
І за Вас мої рідненькі
буду ся молити.

Що ж прощайте й залишайся
з Богом вся родина.
Бо мені на святий цвинтар
стелеться стежина.

Там я маю поклонитись
церкві аж до ніг
Що так мало приходила
на її поріг.

Поклонюся вам, могили
рідні і чужі
За мої такі не часті
молитви скупі.

Що ж встрічай мене той світе,
таку, яка є.
А ви, люди, помоліться
За мої гріхи…

Збірки

Для діточок

Казочки

Форма входу

Пошук

Календар

Ви пишите вірші?

Друзі сайту

Додатковий дохід

Статистика

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0

Рука моя пише, а серце диктує. Душа моя плаче, та хто її чує.