Рука моя пише, а серце диктує. Душа моя плаче, та хто її чує.

Тобі, рідний краю

Рідне село

 Тихо стеляться квіти

Оживає верба

І шепочуть нам віти,

То моя сторона.

То село моє рідне

І батьківський поріг.

Знов барвінком заквітне

Стежка з дальніх доріг.

Цю стежину встеляє

Вишиванкою мати

І любов оживає,

Як вступаєш до хати.

Як батьківськії руки

Обнімуть тебе ніжно,

То мелодії звуки

Забренять знову слізно.

І згадаєш село ти

І згадаєш родину.

Ценівськії пороги,

Що колись ти покинув.

Мальовниче й прекрасне

Село рідне згадаєш.

Що так ніжно і тепло

Ценів, ти називаєш.

***

Ценів гарне і пишне село,

Скільки літ вже існує воно.

Самборівка, підліс, тамтой бік,

Скільки вуличок, скільки доріг.

Будьмо горді ми свого села,

Бо історія наша така.

Цінувати людей й шанувати,

Добрі їхні діла пам’ятати.

Пам’ятаймо і тих Ценівців,

Що не має і сліду дворів.

Залишилися тільки могили

Й тиха згадка про їхні родини.

Гордість й сила усього села

То збудована церква нова,

А молитви св’ятого Отця

Оберегом є всього села.

Люблять працю усі Ценівці,

Позбирали вже всі врожаї.

І любов нині й шану свою

Всі громадов складають селу.

Миле рідне село – процвітай

І збагачуй ти наш рідний край.

Слався рідна моя Батьківщина,

Хай жиє, хай цвіте Україна.

***

Називають нас всі Ценів’яни

Славлять нас у віршах і піснях.

Цвіт країни ніколи не в’яне

І молитва бринить на устах.

Ця молитва вселяє в нас віру

І по стежці до Бога веде.

Пронесімо ж в серцях ми надію

Україна живе і не вмре.

Нас гнобили поляки й татари.

Кров лилася, батьків наших кров.

Хто ж по духу ми є, Ценівчани?

Продаєм Україну ми знов.

Ту святу рідну землю батьківську

Вкрили нині одні бур’яни.

Тож віддаймо любов всю синівську,

Щоб буяли сади і лани.

Щоб пшениця, яку ми зростили

Буйним колосом вкрила поля.

На столі пахла біла хлібина,

Щоб родила земля Ценівська.

Та земля, що ми топчем ногами,

Бистра річка, сосна край села.

Всі ми тут народилися з вами,

Наша тут Батьківщина мала.

Розцвітай же, моя Батьківщина,

Хай збуваються мрії твої.

Тут початок бере Україна,

На багатій землі Ценівській.

***

Мені наснився сон такий:

Село моє, сади квітучі,

Лани просторі і співучі,

А над селом, на синій кручі

Стоїть Кобзар, сумний, сумний.

Важкі, гіркі його думки

І сльози на очах його.

Невже оце моє село,

Кому ж воно запродано

І де всі люди, хто вони?

Яка їх мати породила,

Земля ще наших праотців

Аж стогне вже від бур’янів,

А між людей один лиш гнів,

Пропала наша Україна.

Отак вже другу сотню літ

Стоїть Кобзар, розвівши руки.

А над селом кричать вже круки

І дзвонять дзвони сумні звуки

І б’є цей дзвін на цілий світ.

А хто ж село це грабував?

Свої сини, свого народу,

А не із заходу і сходу,

Свої все продають, що можуть,

А нарід наче п’яний став.

О, люде, мирний, схаменися,

Шевченка заповіт згадай.

Не смій, ти, нищити свій край,

Не маєш права, так і знай,

Зі сну дурного ти збудися.

Усе в нас є, та лиш нема

І золотої й дорогої

Любові до землі святої,

Нема в нас віри, нема волі

І лине пісня Кобзара.

Про те, як Ценів розцвітає,

Як заколосяться поля

І люди всі - одна рідня,

Нема неправди, лиха, зла.

Шевченка мрія ще жива..

Шевченка дума не вмирає.

    ***

 Якщо жиєш ти тут на Україні,

Де хліб і сіль, і небо голубе.

Служи ти вірно рідній Батьківщині,

Усе, що є навколо, все твоє.

Якщо у Ценеві ти народився,

Твої коріння тут, твої батьки.

В яку б дорогу ти в житті не влився,

Та завжди повертаєш ти сюди.

Якщо жиєш ти в розкошах й багатстві,

Якщо у тебе все, що хочеш є.

То цим завдячуй матері і батьку,

Бо все оце дали тобі вони.

Коли нещастя в тебе й ти убогий

Усе в житті буває, так вже є.

Спіши іти до церкви і до Бога,

Молитва змінить все життя твоє.

Якщо жиєш ти в радості й любові,

Й щасливий ти у рідній стороні.

Завдячуй цьому рідному селові,

Бо все це в нас у нашому селі.

 ***

Україна моя суверенна,

Сонценосна державо моя.

Твоя віра у волю не вмерла,

Ще не вмерла й ніколи не вмре.

І від краю до краю, по морю,

Понад гори і понад поля.

Лине пісня і кличе до бою,

В бій за волю нас кличе земля.

Тризуб наш й жовто-сині знамена

З нами завжди у першім ряді.

Знайте всі - Україна не вмерла,

Не зламати нікому її.

 ***

 Відкриймо ми очі, прокиньмося, люди,

Зі сну, що затьмарив всіх нас.

Ще трохи і нас українців не буде,

Нам волі в країні ніхто не здобуде,

Ніхто не подбає за нас.

Погляньте, ікони вже плачуть від болю

І сльози із крові течуть.

Всевишній знов нашу оплакує долю

І молить за нас, щоб здобули ми волю

І знов Україні освячує путь.

Я вірю в майбутнє своєї країни

Я вірю в щасливую долю.

І ми переможем, повстанем з руїни,

Ніхто не відніме в нас волю.

Ми встанем з колін

І розправимо крила

Вдихнемо на повнії груди.

Як сад навесні розцвіте Україна

І будуть щасливі всі люди.

 ***

Свято урочисте нині в рідному селі,

хлібом й сіллю всіх вітають щирі Ценівці.

На барвистім рушникові – свіжий коровай

і про Ценів пісня лине, про наш рідний край.

П’ятсот сімдесят п’ять літ сонцем карбувались

й пшеничними колосками пишно увінчались.

Ценівська земля рясніє буйними садами,

хай гордиться Україна нами Ценівцями.

Торжествує увесь Ценів, дзвенять небеса,

зачаровує красою Ценівська земля.

Хай живе, хай цвіте рідна Батьківщина,

ще не вмерла і не вмре наша Україна.